Інститут регіональних досліджень НАН України, Надія Мікула, докторант, к.е.н.,

Чи потрібні нам Спеціальні Економічні Зони?

Надія Мікула

У вітчизняній економічній науці дуже мало є публікацій щодо теоретичних засад створення спеціальних (вільних) економічних зон. Напевно, тому і не можуть вирішити чи потрібно Україні ці “анклави” розвитку? Спробую викласти свої думки щодо теоретичного підґрунтя створення і функціонування спеціальних економічних зон. Передусім, це основи теорій регіональної політики та конкурентних переваг. Як відомо, у будь-якій державі всі регіони знаходяться в різних умовах і населення відрізняється за рівнем життя. Наприклад, за обсягами регіонального ВВП на душу населення (2000 р.) найбільший показник у м. Київ –5.97 тис. грн., найменший – 1.41 – у Чернівецькій області. Від 3 тис. до 4 тис. грн. мають Запорізька, Дніпропетровська, Донецька та Полтавська області; до 2 тис. не дотягнули Тернопільська, Закарпатська, Кіровоградська, Херсонська, Житомирська області та АР Крим; середньомісячна заробітна плата коливається від 549 грн. (м. Київ) до 190 грн. (Тернопільська обл.); рівень зареєстрованого безробіття від 0.6% (м. Київ) до 7% (Рівненська обл.); іноземні інвестиції на душу населення від 583 дол. США (м. Київ) до 11 дол. США (Чернівецькій обл.). Тому, основним завданням держави є вирівнювання диспропорцій у регіонах з тим, щоб рівень життя населення не дуже відрізнявся в залежності від місця проживання. Це, в основному, і є предметом регіональної політики держави. Слід зауважити, що існує багато методів визначення диспропорцій у розвитку регіонів і використовується багато шляхів їх усунення. Враховуючи, що у країнах ЄС досить високий рівень життя населення, стратегічні інтеграційні плани України й те, що в останні роки досягнуті значні успіхи у регіональній політиці Європейського Союзу, доцільно звернути увагу на принципові моменти втілення останньої1. До 80-х років основним механізмом регіональної політики ЄС була фінансова допомога депресивним і відсталим регіонам. На це витрачались значні кошти з об‘єднаних фондів ЄС. Однак, наприклад, приєднання нових членів до Союзу, приводило до того, що найбагатший регіон нового члена ставав найбіднішим регіоном у ЄС серед старих членів. Ця та інші причини не достатньо ефективної регіональної політики викликали необхідність зміни принципового підходу до подальшої регіональної політики ЄС, а саме: основною метою допомоги проблемним регіонам стало намагання створити такі умови, щоб активізувати внутрішній потенціал регіону, надати новий імпульс населенню, підприємцям для стимулювання свого розвитку з тим, щоб підвищити конкурентноздатність регіону і, в кінцевому підсумку – рівень життя населення. Іншими словами - дати допомогу тому, хто вже готовий її ефективно використати. В іншому випадку – готувати території для отримання допомоги2. Один із таких шляхів створення умов для активізації життєдіяльності населення і є формування спеціальних економічних зон. Тобто, СЕЗ – це механізм регіональної політики держави, метою використання якого є намагання усунути диспропорції регіонального розвитку і, одночасно, досягнути окремих цілей – ліквідації безробіття, залучення інвестицій, розвитку імпортозаміщаючих виробництв, впровадження високих технологій, збільшення обсягів експорту - у регіоні, визначеному державою, але, в більшості випадків, за ініціативою місцевих органів влади. Таким чином, у держави мають бути чіткі орієнтири стратегічного соціально-економічного розвитку країни, з системою стратегічних програм регіональної політики, зовнішньоекономічної діяльності, галузевої політики тощо. Створення спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку (СЕЗ і ТПР) стали новою для України програмною моделлю регіональної політики, яку ініціювали окремі області (райони). Тут можна зазначити перші позитивні моменти. 1. Реалізація програм СЕЗ та ТПР може стати першим кроком проведення успішної адміністративної реформи в Україні. Сьогодні регіони, не маючи достатнього досвіду самостійного управління територією, при відсутності суб‘єктів соціальної діяльності та активної участі населення у реалізації програм розвитку регіонів, міст, ще не готові прийняти децентралізовану модель регіональної політики. Проведення адміністративної реформи не може відбуватися лише законодавчим чи адміністративним шляхом. Необхідно змінити менталітет населення щодо необхідності самостійного вирішення місцевих проблем за рахунок власних організаційних, інтелектуальних, матеріальних та інших місцевих або залучених інвестиційних ресурсів, а центр повинен створювати умови для виконання регіональною владою своїх обов‘язків. 2. Реалізація програм СЕЗ та ТПР формує засади нових підходів до вирішення проблем територій, насамперед, нову систему управління територією. Наприклад, в СЕЗ “Яворів” на початковому етапі створення СЕЗ і початку її функціонування управління здійснювалося районними органами влади. При цьому, паралельно почав функціонувати орган господарського розвитку зони –Адміністрація зони. Поруч з цим, створюються нові інституції як база реалізації регіональної політики. Це Агенції регіонального розвитку, а в Яорівському районі – Фонд розвитку Яворівщини, основним завданням функціонування яких є розробка стратегій розвитку територій і планів їх реалізації, оцінка ресурсного потенціалу та виявлення проблемних питань, напрямків міжнародної співпраці, реклама регіонів, допомога місцевим структурам в підготовці проектів для отримання коштів міжнародної технічної допомоги тощо. З часом, коли повноцінно запрацюють суб‘єкти зони, чиї інтереси на території будуть представлені Адміністрацією зони, Фонд розвитку Яворівщини, інші громадські організації, можна буде стверджувати про нові моделі управління територією. 3. Інший важливий фактор ініціативи створення СЕЗ в регіонах України - формування місцевої управлінської еліти, активізація населення у господарському та політичному житті території. Необхідність підготовки пакету документів про створення СЕЗ дає можливість чітко визначити проблеми території, пріоритетність їх вирішення, пошук джерел фінансового забезпечення реалізації проектів, розуміння потреби зміщення акцентів в бік акумуляції власних зусиль, а не на очікування допомоги з боку держави. Можна стверджувати, що ефективність функціонування зон, передусім, визначається наявністю та діяльністю місцевої управлінської еліти. Наступне питання, як грамотно та професійно використати цей механізм регіональної політики? Тут на допомогу приходять основи теорії конкурентних переваг3. Згідно цієї теорії економічний розвиток країни чи фірми відбувається у неперервній конкурентній боротьбі і перемогти тут, вийти у лідери можна лише набуваючи конкурентних переваг, що в решті решт призводить до підвищення продуктивності праці, а значить, життєвого рівня населення - основної мети кожної держави. Застосуванням механізму створення СЕЗ в окремих регіонах держава намагається створити більш сприятливе середовище для окремих галузей або територій з метою «накопичення сил» і здійснення прориву або прискореного розвитку та підвищення конкурентноздатності визначених фірм або галузей, тобто держава ніби допомагає набути конкурентних переваг. Але чи завжди це потрібно, чи призведе це до очікуваних результатів? Слід зазначити, що ефективність функціонування зон залежить не від пільгового режиму, у якому працюють суб‘єкти зони. Навпаки, досвід України вже свідчить, що надання пільг окремим фірмам або галузям призводить швидше до негативних наслідків, появи зловживань, перекосів у розвитку і не отримання очікуваних результатів. Виникає питання, як або які важелі ринкової економіки треба використати при створенні СЕЗ, щоб отримати бажані результати? Це можна визначити, розглянувши основні положення теорії конкурентних переваг і використавши їх при створенні спеціальних економічних зон. М. Портер визначив чотири детермінанти країни, що носять загальний характер і формують середовище, у якому конкурують місцеві фірми: 1. Факторні умови, тобто ті конкретні фактори, які необхідні для успішної конкуренції в даній галузі. 2. Умови попиту, тобто, який існує попит на внутрішньому ринку на продукцію або послуги, що пропонуються даною галуззю. 3. Споріднені та підтримуючі галузі, тобто, наявність чи відсутність у країні споріднених або підтримуючих фірм, конкурентноздатних на міжнародному ринку. 4. Стратегія фірми, її структура та конкуренти, тобто, які умови в країні, що визначають створення і управління фірм і який характер конкуренції на внутрішньому ринку. Детермінанти як система утворюють так званий національний «ромб», компоненти якого взаємно підсилюються. Кожна детермінанта впливає на всі останні. Так, більший попит на продукцію фірми сам по собі не дає їй конкурентної переваги, якщо гострота конкуренції недостатня, щоб фірма взяла цей попит до відома. Конкурентна перевага на основі лише однієї-двох детермінант можлива лише в галузях з сильною залежністю від природних ресурсів, або в галузях, де мало застосовуються складні технології і навики. Однак втримати таку перевагу надзвичайно складно, так як вона швидко перетікає з країни у країну. Щоб отримати перевагу у наукомістких галузях, що складають основу будь-якої розвинутої економіки, треба мати переваги у всіх складових частинах «ромбу». Переваги по кожній з детермінант не є передумовою для конкурентної переваги у галузі. Взаємодія переваг по всім детермінантам забезпечує виграшні моменти, що самопідсилюються і які іноземним конкурентам дуже важко знищити або скопіювати. Зупинимось на кожній детермінанті зокрема і визначимо її роль при створенні СЕЗ. Як було зазначено, перша детермінанта охоплює фактори виробництва, або продуктивні сили, що включають засоби виробництва, предмети праці, фінансові, трудові і природні ресурси, наукову інформацію та інфраструктуру. Враховуючи наявний природно-ресурсний потенціал більшість територій вважало, що створення пільгового режиму буде достатньо для підвищення ефективності його використання на визначених територіях. Однак, як свідчить теорія, цього явно недостатньо. Роль факторів у країні набагато складніша, ніж просто їх наявність. Отримання конкурентних переваг на основі факторів залежить від того, наскільки ефективно вони використовуються. Наявності факторів недостатньо, щоб пояснити успіхи у конкуренції. Якщо зважити, кожна країна має багаті запаси деяких ресурсів, які не знаходили повноцінного застосування. Якщо перевага по факторах приносить міжнародний успіх, то необхідно пояснити та інші детермінанти «ромба», так як вони визначають форму використання факторів. Крім того, треба враховувати рухомість багатьох факторів (людські ресурси, інформація тощо) і проаналізувати, в які країни перетікають рухомі фактори і де вони можуть бути найбільш продуктивно використані. Фактори поділяють на основні і створені (розвинуті). Основні - це природні ресурси, географічне положення, некваліфікована робоча сила. До розвинутих факторів належать сучасна інфраструктура обміну інформацією, висококваліфікований персонал, науково-дослідні установи тощо. Щоб отримати розвинуті фактори необхідно здійснити відповідні капіталовкладення. Для отримання конкурентних переваг найбільше значення мають розвинуті фактори, однак, потрібно враховувати, що часто розвинуті фактори будуються на основних. Наприклад, для використання географічного положення України (основного фактора) необхідно розвинути транспортну мережу, насамперед - побудувати міжнародні автомагістралі (розвинутий фактор). Ще один поділ факторів по степені спеціалізації - на загальні (автодороги, висококваліфікований персонал - їх можна застосовувати у різних галузях), та спеціалізовані (спеціалісти вузької спеціалізації, специфічна інфраструктура тощо - їх можна застосовувати в одній, максимум у двох, галузях). Для отримання спеціалізованих факторів необхідне більш цілеспрямоване фінансування (більш ризиковане), а часто і наявність загальних факторів, тому вони зустрічаються рідше. Конкурентна перевага найбільш значна і стійка в країні, коли вона утворюється одночасно на базі розвинутих та спеціалізованих факторів, а конкурентна перевага на базі основних/загальних факторів - перевага більш низького порядку, до того ж часто нестійка. Ресурс фактора втрачає цінність як основа для довготермінової переваги, якщо його постійно не вдосконалювати і не робити більш спеціалізованим. Особливо швидко втрачають цінність кваліфіковані кадри - поряд з інфраструктурою - найважливіший фактор для посилення конкурентної переваги. Ще одна властивість факторів. Невигідне положення окремих факторів стимулює отримання конкурентної переваги. При реальній конкуренції надлишки або дешевизна факторів приводить до неефективного їх використання. В той же час, наявність перешкод у отриманні окремих факторів призводить до застосування новацій з тим, щоб таким чином обійти або усунути перешкоду. Так, дуже висока ціна на землю у Японії призвела до відмови фірм організовувати складське господарство та викликала розробку технологій «під ключ». Однак, роль невигідного положення окремих факторів як стимулу розвитку залежить також від інших детермінантів. Це можна проілюструвати на прикладі Нідерландів, що є лідером з реалізації квітів (вище 1 млрд. дол. за рік), не зважаючи на холодний клімат. Саме цей від‘ємний фактор дозволив удосконалити теплиці, вивести нові сорти квітів, розробити заходи з економії енергії, що в остаточному підсумку призвело до стійкої конкурентної переваги в галузі. При тому були використані багаті запаси природного газу у Нідерландах, що показує, як для компенсації нестачі одного фактору часто з успіхом використовується значний запас іншого. Вплив суворого клімату викликав необхідність розробити стратегію, що посилює конкурентну перевагу більш дієво, ніж традиційні способи вирощування квітів. Це дозволило нідерландським квіткарям досягти диференціації на основі свіжості, високої якості та різноманітності квітів. Однак таким успіхам і здатністю удосконалювати конкурентну перевагу голландці зобов‘язані іншим детермінантам. Одна з них - наявність вузькоспеціалізованих дослідних установ, що займаються вирощуванням, упаковкою та доставкою квітів. В Нідерландах розроблена діюча інфраструктура для упаковки і доставки квітів на базі авіації. На внутрішньому ринку Нідерландів існував великий цілорічний попит на свіжі квіти, що принадило підприємців зайнятися ними. На рівнях виробників квітів, аукціонів і фірм зі збуту розпочалася жорстка конкуренція. Свій вклад також внесли фірми, що спеціалізуються на теплицях. Аналізуючи ситуацію, що склалася у господарському комплексі Яворівського району, можна сказати, що наявність базових факторів, таких як поклади сірки, вигідне географічне розташування, природно-ресурсний потенціал без відповідного їх переходу у розвинуті та спеціалізовані фактори не змінить економічної ситуації у районі. Тобто, вибір напрямків розвитку та інвестиційних проектів для реалізації в умовах СЕЗ повинен визначатися не лише можливістю використання базових факторів, а, насамперед, можливістю їх розвитку. Друга детермінанта конкурентної переваги - попит на внутрішньому ринку на товари або послуги, що пропонуються даною галуззю. Він характеризується трьома рисами: структурою внутрішнього попиту (природа купівельних спроможностей), обсягом та характером росту внутрішнього попиту і, на останок, механізмами, за допомогою яких переваги на внутрішньому ринку передаються на зовнішні. Різні параметри внутрішнього попиту можуть підсилювати один одного та мають велике значення на різних етапах розвитку галузі. Найважливішими властивостями внутрішнього попиту є ті, які забезпечують початковий стимул для успішної конкуренції в зростаючій з часом кількості сегментів. Вплив параметрів попиту на конкурентноздатність також залежить від інших частин «ромбу». Без сильної внутрішньої конкуренції широкий внутрішній ринок або його швидкий ріст можуть викликати самозадоволення замість того, щоб стимулювати інвестиції. Без наявності підтримуючих галузей фірми не спроможні задовольнити попит вимогливих місцевих споживачів. «Ромб» - це система, всередині якої роль окремих детермінант не може розглядатися ізольовано. Третьою детермінантою, що визначає національні переваги в галузі, є наявність у країні споріднених та підтримуючих галузей - постачальників або суміжних галузей, які конкурентноздатні на світовому ринку. Це створює ряд переваг для споживаючих галузей промисловості. 1. Ефективний і швидкий доступ (інколи на преференційній основі) до самих дорогоцінних ресурсів. 2. Координація постачальників на внутрішньому ринку. 3. Значна роль постачальників у процесах нововведень та підвищенні рівня виробництва. Постачальники, рівень яких відповідає світовим стандартам, допомагають розвивати конкурентноздатність споживаючих галузей. Власні постачальники з сильними позиціями на світовому ринку володіють більш цінними джерелами інформації і перспективними підходами. Якщо позбавити місцевих постачальників можливості обслуговувати зарубіжні фірми, це незабаром приведе до втрат конкурентноздатності фірмою - споживачем. Це ж стосується споріднених галузей. Наявність у країні конкурентноздатних споріднених галузей веде до появи нових високопродуктивних видів виробництва. Успіх на світовому ринку однієї галузі може сприяти розвитку нових товарів та послуг. Так, продаж американських комп‘ютерів за кордоном сприяв підвищенню попиту на американські периферійні пристрої, програмне забезпечення і розвитку американських служб, що працюють з базами даних. Четвертою важливою детермінантою є стратегія, структура і суперництво фірм. Фірми створюються, управляються в залежності від характеру конкуренції на внутрішньому ринку, в різних країнах по різному. Національні особливості впливають на управління фірмами та на форму конкуренції між ними. Ні одна з систем управління не може влаштовувати усіх. Спроби пояснити, чому система управління тієї чи іншої країни досягла високого рівня, мають довгу історію. Один період зацікавленість виявлялась американській системі управління, у 80-і роки - японській. Найважливішим положенням теорії конкурентних переваг є висновок щодо взаємозв‘язку між сильним суперництвом на внутрішньому ринку і створенням та підтримкою високої конкурентноздатності в галузі. В країні, що досягла пануючих світових позицій в визначеній галузі часто є ряд сильних місцевих конкурентів. Так, в Швейцарії в фармацевтиці конкурують три фірми: «Хофман-Лярош», «Сіба-Гейгі», «Сандоз»; у Швеції - в автомобілебудуванні: «Сааб-Сканіа» та «Вольво»; у Німеччині в хімічній промисловості - БАСФ, «Хьохст», «Байєр». Однак найсильніша внутрішня конкуренція відбувається між фірмами Японії. Тут працюють до 10 всесвітньо відомих фірм у одній галузі. Конкуренція на внутрішньому ринку змушує фірми удосконалюватися, впроваджувати інновації. Місцеві конкуренти заставляють один одного знижувати ціни, покращувати якість товарів та обслуговування, створювати нові товари і нові технології. На цей фактор особливо необхідно звернути увагу при проведенні реформ в Україні. Найчастіше протекціоністські рішення приймаються Урядом під гаслом захисту вітчизняного виробника, що призводить до зменшення конкуренції на внутрішньому ринку і сповільнює розвиток економіки держави. Наприклад, намагання відкрити безмитні зони в декількох пунктах перепуску через державний кордон (Ягодин, Рава-Руська, Краковець, Шегіні) зустрічає значний опір через побоювання появи сильної внутрішньої конкуренції при вже існуючій зовнішній. Однак, як свідчить світовий досвід, ці побоювання марні. Аналізуючи можливі товаропотоки через ці безмитні зони, можна передбачити, що до кожної зони тяжіє свій товаропотік, і лише наявність високо розвинутої інфраструктури та якість послуг можуть надати конкурентні переваги вітчизняним фірмам, що будуть працювати у цій сфері. Основне - створити умови для збільшення обсягів вантажопотоків через територію України в цілому. Ще два моменти, які не є детермінантами, однак можуть суттєво вплинути на «ромб» в цілому як позитивно так і негативно: це дія випадку та дії уряду. Так, якщо Уряд створить більш сприятливі можливості розвитку на окремих територіях, або у деяких галузях без врахування взаємодії усіх чотирьох детермінант теорії конкурентних переваг, швидше всього будуть отримані негативні наслідки, що і відбувається сьогодні в Україні у спеціальних економічних зонах та територіях пріоритетного розвитку. Перелік інвестиційних проектів, які передбачається реалізувати в умовах СЕЗ, повинен включати не використання, а розвиток базових факторів, споріднених та підтримуючих галузей, створення умов для підвищення внутрішнього попиту, рівня управління фірмами, підготовки кадрів4. Лише в цьому випадку можна очікувати ефективності від функціонування спеціальних економічних зон. Повернімось до конкретних результатів, отриманих в СЕЗ “Яворів”5. Станом на 10 грудня 2002 року зареєстровано 90 підприємств як суб’єктів спеціальної економічної зони “Яворів”, з яких 35 приступило до виробничо-господарської діяльності. Згідно бізнес-планів та укладених договорів сума задекларованих інвестицій становить 230 млн.дол.США. Реалізовано інвестицій - 40 млн.дол.США. (Довідково: за 1990-1999 роки в економіку району інвестовано лише 2.3 млн. дол. США). За рахунок новостворених підприємств суттєво змінилася структура промислового виробництва. Якщо до 1999 року переважала гірничо-хімічно-добувна промисловість, то на сьогодні - 94 відсотки припадає на обробну. Новоствореними підприємствами ввезено і встановлено сучасне обладнання на 180 мільйонів грн. Інвестори виготовляють продукцію нових видів як для району, так і для області: покрівельні матеріали з синтетичним покриттям, пінополістиролові плити, сірчаний полімер та колоїдна сірка. На 12 підприємствах освоюється випуск енергозберігаючої продукції. Крім цього, 90 відсотків проектів направлено на випуск імпортозамінної продукції. 47 інвестиційних проектів має прямо або опосередковано енергозберігаючий технологічний напрямок, який розв’язує проблему зменшення використання енергоресурсів, які мають природниче походження. На вільних виробничих площах ЯДГХП “Сірка” розміщено 15 нових підприємств, на яких працевлаштовано 900 колишніх працівників сірчаного комбінату. В цілому за час реалізації Закону України “Про спеціальну економічну зону “Яворів” створено 3 тисячі та збережено понад 4 тисячі робочих місць. Рівень офіційного безробіття в районі знизився на 7,3 відсотка. На сьогодні цей показник складає 5 відсотків проти 12,3 відсотка у 1999 році. До бюджетів всіх рівнів від господарської діяльності підприємств - суб’єктів СЕЗ “Яворів” надійшло 38,2 млн. грн. ( див. діагр.), в тому числі: - надходження по податку на додану вартість - 9,4 млн. грн; - надходження прибуткового податку з громадян - 2,3 млн. грн. До позитивних моментів функціонування СЕЗ “Яворів” слід віднести також: - зростання обсягів експорту продукції (за період функціонування СЕЗ “Яворів” експортовано продукції на суму понад 72 млн.грн); - зацікавленість суб’єктів підприємницької діяльності у декларуванні доходів та спрямування прибутку на подальше інвестування і розширення виробничої діяльності; - залучення інвестицій у всі види економічної діяльності, які визначені пріоритетними для забезпечення структурної перебудови економіки району; - зростання активності підприємств в зв’язку з розвитком конкуренції, покращення умов праці та ріст її продуктивності; - підвищення життєвого рівня населення (середня заробітна плата на підприємствах СЕЗ “Яворів” - 600-800 грн). Спеціальна економічна зона відіграє вирішальну роль у полегшеному переході до ринкової економіки, забезпеченні інтеграції у світову господарську систему. Інвесторами здійснюється переміщення з-за кордону сучасних технологій і високоефективних еколого-безпечних технологічних процесів, випускається імпортозамінна продукція, чим вирішується питання економічної незалежності не лише регіонального, а й державного рівня. Необмежені можливості використання засад функціонування технопарку в спеціальній економічній зоні дають змогу зосередити на території району високотехнологічні галузі в поєднанні з науковими дослідженнями та ефективним використанням ресурсного потенціалу. Такі утворення стають генеруючим елементом структурних перетворень. На сьогодні в технопарку зареєстровано 6 проектів і фондом підтримки науки розробляється ще 3 бізнес-плани. Підсумки реалізації інвестиційних проектів в умовах створеної на території Яворівського району СЕЗ “Яворів” за цей короткий проміжок часу свідчать про правильність вибору шляху вирішення проблем, які накопичувалися протягом останніх 40 років. Робота над залученням інвестицій в СЕЗ “Яворів” постійно триває. Готуються до затвердження нові інвестиційні проекти з оброблення натурального каменю, створення станції технічного обслуговування сільськогосподарського обладнання, промислового вирощування риби на базі водоймищ Яворівського ДГХП “Сірка”, виробництва шкіри і шкірозамінника, виробництва канцелярських товарів та книгодрукування, виробництва сучасних високоякісних меблів та продуктів дитячого харчування. Можу стверджувати, що ефективність СЕЗ “Яворів”, яка вже підтверджена на вищому рівні в Україні, визначилася підходом, який базується на основних засадах теорії конкурентних переваг. Функціонування СЕЗ направлено на не використання базових факторів, а на їх розвиток, на створення конкурентноздатної території згідно всіх теоретичних засад. В реалізації проекту СЕЗ враховується одночасно дія всіх чотирьох детермінант. Однак, для представлення цілісної теорії М.Портер вводить ще дві вже згадані нами у статті ранше складові у «ромб», що суттєво впливають на ситуацію у країні: випадкові події та дії уряду. Випадкові події - це події, які керівництво фірм (а часто й уряд) не в змозі контролювати: винаходи, «прориви» у основних технологіях, війни тощо. Ці події викликають момент невизначеності і можуть «заморозити» чи змінити структуру галузі, або дати можливість зарубіжним фірмам вийти у лідери. Остання складова - дії уряду. Державні установи будь-якого рівня можуть і посилити і послабити конкурентні переваги країни або території. Так, антимонопольна політика впливає на конкуренцію всередині держави, законодавчі акти можуть вплинути на внутрішній попит, державні закупки - стимулюють споріднені та підтримуючі галузі тощо. В цілому державна політика, яка проводиться без врахування її впливу на систему детермінант, в рівній мірі може як підірвати так і посилити конкурентні переваги країни. І, можна сказати, дії уряду, про які буде сказано нижче, суттєво впливають на зниження ефективності СЕЗ. Перше, що слід зазначити – це недотримання Закону України “Про спеціальну економічну зону “Яворів” з боку держави. Законом України “Про спеціальну економічну зону “Яворів” передбачено всі види підприємницької діяльності, за винятком заборонених законами України. Всупереч цьому, Постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 1999 року „Про Порядок затвердження та реєстрації інвестиційних проектів, що реалізуються на території спеціальної економічної зони „Яворів” визначено пріоритетні види економічної діяльності, чим обмежується підприємницька діяльність на території району, що є порушенням статті 7 Закону України „Про спеціальну економічну зону „Яворів” . Крім того, Кабінет Міністрів України 10 січня 2002 року прийняв Постанову №9 “Про внесення змін до Постанов Кабінету Міністрів України з питань функціонування спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку”, якою встановлено новий порядок погодження інвестиційних проектів. Зокрема, кожен інвестиційний проект потрібно погодити з Мінекономіки, Мінфіном, Мінпромполітики, Мінагрополітики та Державною податковою адміністрацією, зокрема у Львівській області - для проектів у СЕЗ “Яворів”. Ці державні установи в сорокап’ятиденний термін проводять експертизу інвестиційних проектів, що на півтора місяця затримує впровадження інвестиційного проекту, чим знижується зацікавленість інвесторів. Про недоцільність такої експертизи вже декілька разів піднімалося питання. Фактично, всі вказані міністерства не повинні вже втручатися у проекти. Українська сторона має лише визначитися, чи цікавий для неї цей проект з т. з. виробництва, нових робочих місць, екологічної безпеки тощо. Відповіді на ці питання можна отримати на рівні місцевих органів і не потрібно їхати в Київ. А щодо рентабельності приватного капіталу, можливостей збуту продукції тощо – це власні справи самої фірми, її ризики. Причини зміни порядку погодження інвестиційних проектів криються зовсім у іншому. У рамках реалізації Закону України „Про спеціальну економічну зону „Яворів” 15 лютого 2002 року розпочало виробничо-господарську діяльність ЗАТ “Автопорт Краковець-Глонік”, для будівництва якого було залучено 15,7 млн.грн іноземного та вітчизняного капіталу і 5 млн.грн кредитних ресурсів. За останні 5 місяців цього року підприємством сплачено понад 300 тис.грн податків у бюджети різних рівнів. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 червня 2002 року № 307-р “Про поліпшення умов перетину державного кордону вантажними автотранспортними засобами” припинено роботу автотерміналу, що привело до погіршення фінансових результатів господарської діяльності підприємства та порушило державні гарантії у сфері захисту прав іноземних інвесторів, які передбачені законами України „Про захист іноземних інвестицій в Україні”, „Про режим іноземного інвестування”, „Про інвестиційну діяльність”, „Про іноземні інвестиції”, „Про спеціальну економічну зону „Яворів”. В даний час Кредит-Банк розпродує майно інвестора ЗАТ “Автопорт Краковець-Глонік”. Українська сторона повинна згідно укладеної угоди з інвестором, відшкодувати збитки, пов‘язані з її недотриманням. Про доцільність і ефективність діяльності таких безмитних зон як автопорт “Краковець” свідчить досвід автопорта в Трієсті “Італія”, зон “Порто-франко” в Гамбурзі (ФРН), Остраві (Чехія), Бургасі, Русе (Болгарія) і багато інших. Із внесенням змін до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 року № 21 “Про заходи щодо забезпечення виконання Державного бюджету України”, що стало порушенням пункту 11.5 статті 11 Закону України “Про податок на додану вартість”, в районі виникла критична ситуація щодо відшкодування підприємствам суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності податку на додану вартість. Сплата ПДВ підприємствами проводиться на митниці при митному оформленні платежів, що зменшує надходження податку до Державного бюджету в межах Яворівського району. За січень-вересень поточного року підприємства сплатили митним органам 16,4 млн. грн. У зв’язку з цим відшкодувати переплати з податку на додану вартість підприємствам в сумі 8 млн. грн. немає можливості. Згадана постанова негативно відображається на фінансовому стані підприємств: маючи значні невідшкодовані з бюджету суми переплат з ПДВ, підприємства вимушені сплачувати ПДВ при імпорті під час перетину митного кордону живими коштами, створюючи нову переплату. Вказана проблема викликає справедливі нарікання з боку резидентів, які зареєстрували на території району підприємства з іноземними інвестиціями. Гроші, які при цьому вилучаються з обороту в планах фірм передбачалися на розвиток, введення наступних черг інвестиційних проектів, що в багатьох випадках стає неможливим. Статтею 5 Закону України “Про спеціальну економічну зону “Яворів” на орган господарського розвитку і управління СЕЗ “Яворів” покладено забезпечення загальних умов функціонування СЕЗ, в тому числі “...експлуатацію та будівництво мереж транспорту, зв’язку, енергопостачання та інших об’єктів інфраструктури ... “ Бюджетами всіх рівнів фінансування цих робіт не передбачається. Така постійна зміна підходів щодо доцільності функціонування спеціальної економічної зони та нормативно-правової бази, а також нестійка ситуація, пов‘язана з вимогами МВФ і політичною кон‘юнктурою, не сприяє підвищенню ефективності СЕЗ. Поруч з цим, існують і інші вагомі причини, що стримують інвестиційні процеси СЕЗ “Яворів”, а саме: - труднощі при перетині кордону: великі черги, що пов’язані з вирішенням митних процедур; спільна черга для перетину кордону з і без товарів тощо; - проблеми щодо викупу інвесторами незадіяних виробничих потужностей Яворівського ДГХП “Сірка”; - недостатня позитивна реклама і висвітлення досягнень СЕЗ у ЗМІ. Таким чином, відповідь на питання: “ Чи потрібні нам СЕЗ і ТПР загалом і СЕЗ “Яворів” зокрема?” – позитивна. Так, потрібні, але вони повинні бути елементами стратегії регіонального розвитку держави, розробленої з врахуванням основних принципів регіональної політики ЄС та теорії конкурентних переваг і впроваджуватися на територіях, які готові взяти на себе їх реалізацію. 1 Регіональна політика в країнах Європи: уроки для України. /Київ. центр Ін-ту Схід-Захід; За ред Максименка С. –К.: Логос,2000,-171с 2 Прим. В даній роботі автор не ставить за мету детально описати регіональну політику ЄС і шляхи її втілення. Для цілей цієї статті достатньо схематично описати принципові моменти. 3 Портер Майкл. Міжнародна конкуренція: Пер. з англ. / під ред. і передм. В.Д. Щетініна. -М.: Міжнар. відносини, 1993. -896 с 4 Можна зауважити, що керівництво СЕЗ при відборі інвестиційних проектів повинно намагатися формувати кластери – об‘єднань за територіальною ознакою, пов‘язаних між собою суміжних і взаємодоповнюючих підприємств, установ, які відіграють важливу роль у створенні конкурентного середовища. 5 Аналітичні матеріали щодо діяльності СЕЗ надані Яворівською районною державною адміністрацією.